ІВАН КАРПОВИЧ КАРПЕНКО-КАРИЙ

1. ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ТВОРІВ ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

2. Випереджаючи час, письменник виходить на загальнолюдські, гуманістичні проблеми й нову систему їх утілення у творчості ІВАН КАРПОВИЧ КАРПЕНКО-КАРИЙ

3. З дрібниць складається життя • Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. • Навчався в Бобринецькому повітовому училищі. • З 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше – канцеляристом міської управи. • 1864 – на службі в повітовому суді. • 1865 – переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь в аматорських виставах Тарковського, публікував літературно-критичні статті. • 1870 – одружився з Надією Тарковською. • 1883 – в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до трупи М.Старицького. • 1884 – заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна». • 1886–1887 – опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля». • 1886 – у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого. • 1887 – отримавши дозвіл на звільнення, повернувся в Україну й оселився на хуторі Надія Єлисаветградського повіту (хутір, закладений на землях поміщиків Тарковських, І.Тобілевич назвав іменем першої дружини. Нині він є історико-культурним заповідником). • 1888 – з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше – до трупи іншого брата – Панаса Саксаганського. • 1890 – вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч». • 1899 – написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини ХVІІІстоліття. • 1900–1904 – створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море». • 1906 – захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліну. • 15 вересня1907 року І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби в Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія.

4. «СТО ТИСЯЧ» «Сто тисяч» – новий значний крок на шляху творчого зростання І. Карпенка-Карого яккомедіографа-сатирика Комедія стала першою сходинкою в зображенні великого ряду образів глитаїв, які намагалися розбагатіти за рахунок зубожіння більшості селян

5. «ХАЗЯЇН» Найкраща реалістична сатирична комедія «Комедiя ця дуже серйозна, i я боюся, що буде скучна для публiки, котра вiд комедiï жде тiльки смiху»(Із листа І. Тобілевича до сина) Це комедiя нового типу, що покликана була показати, як ненаситна жадоба до наживи, що стає самоцiллю, перетворює багатiя на моральну потвору, робить з нього страшного хижака, який загрожує iснуванню iнших людей

6. «МАРТИН БОРУЛЯ» Нове явище в українській драматургії Висміявши поведінку свого героя, І. Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаї Головне – не титул, а вміння залишатися порядною високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях

7. «САВА ЧАЛИЙ» Уроки трагедiï І. Карпенка-Карого, ïï злободенність полягають насамперед у тому, що i в момент ïï написання, i пiзнiше, навiть сьогоднi, вона закликає до єдностi народу, до єдностi ватажка й мас. Трагедiя, звертаючись до кожного з нас, навчає обдумувати кожен крок, кожний вчинок, нагадує, що невиваженi дiï можуть привести людину до горя, нещастя, до невiдворотного кiнця

8. ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ «...Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література...» Іван Франко