Хвороби глотки та гортані

1. Хвороби глотки та гортані Проф. О.І.Яшан

2. Сагітальний переріз

3. Передня риноскопія

4. Методи дослідження носа

5. Анатомія і методи дослідження ротоглотки

6. Орофарингоскопія

7. Анатомія і методи дослідження носоглотки

8. Методи дослідження гортаноглотки і гортані

9. Пальпація лімфовузлів

10. Бактеріологічне дослідження (мазок) із ротоглоки

11. ТОНЗИЛІТ ХРОНІЧНИЙ - хронічне запалення піднебінних мигдаликів • Фактори, які сприяють розвитку захворювання • Повторні гострі запалення мигдаликів – ангіни. • Успадкована схильність до цього захворювання. • Хвороби сусідніх органів: • Карієс зубів, • Носа (гострі та хронічні риніти; викривлення перегородки носа); • Носоглотки (аденоїди) • Навколоносових пазух (синусити).

12. Патоморфологія • 1. Запальні вогнища в паренхімі мигдаликів: невеликі абсцеси, залишкові рубці.2. Зміни в лакунах: дефекти покривного епітелію, зрощення вивідних отворів лакун з наступним розвитком ретенційних кіст. 3. Перехід запалення на паратонзилярну клітковину: периваскулярні інфільтрати, рубцеві зрощення. • Захворювання зустрічається часто, воно є вираженням постійної взаємодії між організмом і збудниками запалення (найчастіше стрепто-, стафілококами та вірусами) з розвитком алергічних реакцій та інтоксикації організму.

13. ФОРМИ ХРОНІЧНОГО ТОНЗИЛІТУ (за Л.А. Луковським): • компенсована; • субкомпенсована; • декомпенсована

14. Клініка • Найчастішою скаргою при хронічному тонзиліті є часті ангіни в анамнезі (3-5 разів на рік); • Іноді відсутність будь-яких скарг в період ремісії. • Незначний дискомфорт при ковтанні, • Поганий запах з рота, • Відчуття неприємного смаку під час вживання їжі, особливо в разі скупчення в лакунах великої кількості детриту. • У дітей може спостерігатись незначне підвищення температури (можливо, тільки ввечері), • Швидка втомлюваність при фізичних навантаженнях, загальна слабість.

15. Орофарингоскопія • Розмір мигдалика не має значення для діагностики ХТ • При огляді виявляють нерівну, горбкувату поверхню мигдаликів, що зумовлено наявністю рубців. • При натисканні шпателем на передню піднебінну дужку спостерігають виділення з лакун рідкого гною чи казеозного (сироподібного) вмісту, переважно з неприємним запахом, • Порушення рухомості мигдаликів. • Пальпаторно виявляють збільшення позадущелепних та шийних лімфовузлів. • Для диференційної діагностики з дифтерією слід взяти мазки із глотки та носа на паличку Лефлера.

16. Діагностика • Відсутність об'єктивного способу визначення декомпенсації; • Перед операцією • Проба на анестетик; • Загальний аналізи крові; • Час згортання крові з визначенням тривалості кровотечі; • RW; • Аналіз на СНІД; • Загальний аналіз сечі.

17. Ускладнення • Паратонзилярний абсцес. • Ревматизм • Ендокардит. • Гострий та хронічний нефрит. • Інфекційний неспецифічний поліартрит. • Холецистит. • Тонзилогенний сепсис. • Тиреотоксикоз • Наявність бодай одного з вказаних ускладнень вказує на перехід компенсованої форми хронічного тонзиліту в декомпенсовану. При появі лише під час загострення або після нього функціональних змін (які в подальшому зникають) з боку серця, суглобів та нирок, вказує на субкомпенсовану форму хронічного тонзиліту.

18. Лікування Залежить від форми тонзиліту. • Компенсована форма передбачає проведення консервативної терапії, яка включає: 1. Санація карієсних зубів, порожнини носа та навколоносових пазух. • Змащування мигдаликів розчинами Люголя, йодинолу тощо.2. Полоскання глотки антисептичними розчинами (фурациліном), відварами трав тощо.

19. Лікування ХТ • 3. Промивання лакун мигдаликів антисептичними розчинами. promyv_tonz.mpv4. Введення в лакуни протизапальних паст.5. Курс фізіотерапії УФФ, УФО, УВЧ тощо.6. При загостреннях процесу (ангіна) призначають антибіотики, сульфаніламіди та полоскання глотки.

20. Субкомпенсована та декомпенсована форми хронічного тонзиліту вимагають хірургічного лікування – тонзилектомії. • Підготовка хворого до операції тонзилектомії передбачає психологічну підготовку пацієнта, що включає переконання хворого в необхідності операції та її позитивних наслідках. • З’ясовують, чи не має хворий алергії на анестетик, який планують застосувати; чи не приймав він останнім часом препарати, які підвищують кровоточивість – антикоагулянти, гормони, саліцилати тощо. • Пацієнтам з лабільною психікою напередодні операції можна призначити транквілізатори. • Лише при нормальних аналізах планувати оперативне втручання. • Осіб жіночої статі не оперують під час менструації.

21. Тонзилектомія – операція повного видалення піднебінних мигдаликів. • Переважно оперують під місцевим знеболюванням у сидячому положенні хворого, рідко застосовують ендотрахеальний наркоз. • Не можна застосовувати дикаїн у дітей до 10 років через його токсичний вплив. • Інструменти, необхідні для виконання тонзилектомії. • Зранку в день операції хворий не повинен вживати їжу. За 30-45 хв до втручання проводять премедикацію (2 % розчин промедолу, 0,1% розчин атропіну, 1% розчин димедролу чи одногрупні препарати) у вікових дозах. 2.14.Instr_tonzlt.jpg

22. Техніка тонзилектомії • Анестезія зіва – спочатку аплікаційна (змащування слизової оболонки зіва ватником на зонді з нарізкою 2% розчином дикаїну чи 10% розчином лідокаїну з адреналіном), а потім – інфільтраційної 5-10- грамовим шприцом з довгою голкою (1-2% розчинами новокаїну чи лідокаїну з адреналіном). • Скальпелем роблять неглибокий розріз по вільному краю передньої піднебінної дужки одного з мигдаликів. • Мигдаликовими щипцями захоплюють мигдалик та відтягують досередини, щоб полегшити його відокремлення распатором від підлеглих тканин.

23. Техніка тонзилектомії • Відшарування проводять обережно, просуваючись від верхнього полюса мигдалика до нижнього. • Відсепарований мигдалик, який утримується на тканинах нижнього полюса відтинають мигдаликовою дротяною петлею. • Залишки лімфоїдної тканини видаляють конхотомом, а дрібні кровоточиві судини притискають затискачем. • Аналогічним способом видаляють другий мигдалик

24. АДЕНОЇДИ • Аденоїди – захворювання, що характеризується гіпертрофією мигдалика, який розміщений у носоглотці. • Це найчастіша причина порушення носового дихання у дітей 3-6-річного віку. • Рис. 2.12. Аденоїди у носоглотці: 1 – збільшений глотковий мигдалик (аденоїди); 2 – нижня носова раковина; 3 – середня носова раковина; 4 – основна пазуха; 5 – верхня носова раковина; 6 – лобна пазуха; 7 – вхід у ніс; 8 – тверде піднебіння; 9 – м’яке піднебіння.

25. Фактори, що сприяють розвитку аденоїдів • 1. Конституційна схильність.2. Повторні інфекції верхніх дихальних шляхів.3. Харчування переважно м’ясними стравами.

26. Клініка аденоїдів • 1. Утруднення носового дихання через обидві половини носа.2. Постійне чи періодичне виділення з носа слизового або слизисто-гнійного секрету, який може сприяти запаленню шкіри біля входу до носа.3. Гугнява мова.4. Поверхневий сон з відкритим ротом, що супроводжується хропінням.5. Ранкове блювання через заковтування слизу під час сну.6. Відсутність апетиту.7. Відставання у навчанні.

27. Клініка аденоїдів • Ротове дихання, що виникає при аденоїдах через перекриття просвіту носоглотки, нефізіологічне. Брак кисню, який при цьому має місце, шкідливо впливає на психічний та фізичний розвиток дитини. Такі діти часто: відстають від однолітків розумово та фізично. У них можуть спостерігатись явища порушення діяльності нервової системи: • Нічне нетримання сечі, • Частий головний біль, • Неможливість довго зосереджувати увагу на розумовій роботі. • У дітей, хворих на аденоїди, може змінюватись форма грудної клітки, • розвиватись високе тверде піднебіння • неправильний прикус.

28. Зовнішній аденоїдизм - порушення розвитку лицевого черепа діти з аденоїдами мають характерний аденоїдний тип обличчя: • 1. Згладження носо-губних складок. • 2. Вип’ячені очі. • 3. Постійно відкритий рот. • 4. Видовжене обличчя.

29. Діагностика • Передня риноскопія (її проводять після видалення слизу з порожнини носа)Коли хворий промовляє “ку-ку” або ковтає, через компенсаторно розширений правий або лівий загальний носовий хід можна бачити коливання аденоїдної тканини в носоглотці. • Задня риноскопіяНаявність горбкуватої м’якої тканини на склепінні носоглотки, яка в тією чи іншою мірою перекриває задній край перегородки носа разом з просвітом хоан. • Пальцеве дослідження носоглотки проводять, якщо шляхом передньої чи задньої риноскопії встановити діагноз не вдається. Для цього через порожнину рота заходять пальцем за м’яке підне­біння у носоглотку та пропальповують її стінки і вміст. За наявності аденоїдів лікарю не вдається промацати пальцем задній край перегородки носа, оскільки цьому перешкоджає збільшений глотковий мигдалик.

30. Ступені аденоїдів • І - закривають леміш до однієї третини; • ІІ - закривають леміш більше ніж на половину; • ІІІ - закривають всю хоану. • ІV - виступають в ротоглотку

31. Ускладнення • глотковий мигдалик порушує прохідність слухових труб та є місцем розмноження мікроорганізмів, аденоїди стають причиною ряду ускладнень: • • Хронічний риніт.• Гострі чи хронічні синусити.• Гострий рецидивуючий чи хронічний гнійний середній отит.• Хронічний тубоотит.• Хронічний тонзиліт.• Хронічний фарингіт.• Ларинготрахеобронхіт.• Кон’юнктивіт.• Запалення шийних лімфовузлів тощо.

32. Лікування • У початковій стадії захворювання та за наявності протипоказань до операції (захворювання крові, тяжкий загальний стан дитини тощо) вдаються до консервативних методів лікування. • В’яжучі краплі до носа, • Загальноукріплювальні засоби: вітаміни, препарати заліза, кальцію, ультрафіолетове опромінення глотки, • санаторно-курортне лікування (курорти з теплим морським кліматом) тощо.

33. Операція аденотомія • Пацієнтам з лабільною психікою напередодні операції можна призначити транквілізатори. • Підготовка хворого до операції включає психологічну підготовку пацієнта: заспокоєння та переконання хворого в необхідності операції. • Перед втручанням слід виконати аналізи крові (загальний і час згортання з визначенням тривалості кровотечі) та сечі. Зранку в день операції хворий не повинен нічого їсти. • За 30 хв до втручання бажано внутрішньом’язово ввести розчин транквілізатора (сибазон, реланіум) у вікових дозах.Операцію проводять лише тоді, коли при лабораторному дослідженні у хворого виявили нормальні показники аналізів крові та сечі, особливо тривалості кровотечі. • При відхиленні показників операція може принести хворому шкоду внаслідок ускладнень, насамперед, кровотечі, яку буває тяжко зупинити.

34. НАБРЯК ГОРТАНІ- не самостійне захворювання, а одне з проявів багатьох патологічних процесів, як в гортані, так і в інших органах. • Причини набряку гортаніІ - Запальнігортанна ангіна;флегмонозний ларингіт;абсцес надгортанника;ангіна язикового мигдалика;паратонзиліт;паратонзилярний абсцесс;заглотквий абсцесс;латерофарингеальний абсцесс; грип;дифтерія;кір;скарлатина;Гнійні процеси в ділянці шийного відділу хребта, кореня язика і м’яких тканин дна порожнини рота;

35. Причини набряку гортані(незапальні) • ІІ - Травмимеханічні травми гортані (зовнішні);травми гортані сторонніми тілами (внутрішні);термічні травми гортані;хімічні травми гортані;хірургічні втручання на гортані і шиї;тривала верхня трахеобронхоскопія;тривала і травматична інтубація гортані.ІІІ – Алергічні ідіосинкразія до деяких харчових продуктів, лікарських і косметичних засобів;ангіоневротичний набряк Квінке;ІV – Хвороби інших органів захворювання серцево-судинної системи, що супроводжуються недостатністю кровообігу ІІ-ІІІ ступеня;захворювання нирок;цироз печінки;кахексія;

36. Клініканабряку гортані • Раптове утруднене дихання. • Частий пульс. • Ціаноз. • Дисфагія. • Іноді біль що віддає до вух. • Охриплість. • Помірний кашель.

37. Ларингоскопія набряку гортані • Драглисте набухання підслизової клітковини блідо-рожевого чи сіруватого кольору (при незапальному набряку). • Обмежена або розлита драглиста, блідо-рожева, сірувата, іноді з червоним відтінком, набряклість (при запальному набряку).

38. Набряк Рейнке

39. Лікування набряку гортані • Спрямоване головним чином на усунення причини набряку. • Необхідно проводити терміново в умовах стаціонару, оскільки при наростанні стенозу може приводити до смерті хворого. • Десенсибілізувальні , гіпосенсибілізувальні і седативні засоби.Внутрішньовенно вводять 20 мл. 40% р-ну глюкози, 10 мл. 10% розчину хлориду кальцію, 5 мл. 5% р-ну аскорбінату натрію, 5 мл. 40% р-ну уротропіну, 30-90 мг. преднізолону, 5-10 мл 2,4% р-ну еуфіліну.В/м вводять димедрол (2мл.1% р-ну), піпольфен ( 2ил. 2,5% р-ну), чи інший антигістамінний препарат.Підшкірно вводять 1мл. 0,1% р-ну атропіну.В/в чи в/м вводять 1 мл. лазекса. • Внутрішньоносові блокади: 2-3 мл. 0,5-1% р-ну новокаїну вводять в товщу нижніх носових раковин. • Відволікальні процедури: гарячі ножні ванни, гірчичники на грудну клітку і литкові м’язи.При серцево судинній недостатності і гіпертермії – серцеві і жарознижуючі засоби. • При запальному набряку призначають антибіотики. • При абсцесах гортані чи суміжних органів необхідно провести розкриття гнояка.

40. Профілактика набряку гортані • Інтенсивне лікування гортанної ангіни, флегмонозного ларингіту, абсцесу надгортанника. • Адекватне та своєчасне лікування хвороб глотки (ангін, ангіни язикового мигдалика, паратонзеліту, паратонзилярного абсцесу, загорлового абсцесу, латерофарингеального абсцесу), негнійних процесів в ділянці шийного відділу хребта, кореня язика і м’яких тканин дна порожнини носа. • Лікування травм гортані. • Лікування захворювань внутрішніх органів. • Лікування інфекційних захворювань. • Врахування алергологічного анамнезу при призначені лікарських засобів.

41. СТЕНОЗ ГОРТАНІ • – це не окрема нозологічна одиниця, а симптомокомплекс, який виникає при різних захворюваннях і патологічних станах. Це стан, коли звуження просвіту гортані призводить до утруднення проходження повітря через неї в легені. • Причини• Запальні процеси в гортані.• Набряки гортані внаслідок алергії, ангіоневротичного чи токсичного впливу (жало комах тощо).• Травми гортані.• Пухлини гортані.• Парези та паралічі гортані тощо.

42. Патоморфологія • При стенозі гортані виникає недостача кисню в крові (гіпоксемія) та тканинах (гіпоксія) • збільшується вміст вуглекислоти в тканинах організму (гіперкапнія). • Внаслідок зменшення кількості кисню в організмі підвищується збудливість дихального центру, що проявляється прискоренням і поглибленням дихальних рухів. • При наростанні гіпоксії настає пригнічення дихального центру. Дихання стає поверхневим, а в кінцевій стадії набирає патологічної форми (Чейн-Стокса або Кус-Мауля) і врешті зупиняється. • Гіпоксія призводить до змін кровообігу. • Спочатку прискорюється серцебиття, підвищується артеріальний тиск, збільшується хвилинний об’єм крові. • У подальшому внаслідок ураження центрів регуляції кровообігу пульс стає слабким, частим і неправильним, кров’яний тиск падає.

43. Розрізняють чотири стадії стенозу • І стадія – компенсації (8 мм). • ІІ стадія – субкомпенсації (5-7 мм). • ІІІ стадія – декомпенсації (2-4 мм). • ІV стадія – асфіксії (< 2 мм)

44. Клінічні стадії стенозу • І стадія – компенсації. Завдяки регуляторним механізмам дихання перебудовується, забезпечуючи достатню кількість кисню. При цьому спостерігаються поглиблення і сповільненя дихальних рухів з випадінням або скороченням паузи між вдихом і видихом. Психічний стан не змінюється. • ІІ стадія – субкомпенсації: • інспіраторна ядуха, • в акті дихання беруть участь допоміжні м’язи (плечового пояса) • втягнення міжреберних проміжків, яремної ямки і роздуванням крил носа. • Дихання стає голосним (стридор), • серцебиття частішає (тахікардія). • Шкірні покриви бліднішають. • У психічному стані з’являється занепокоєння.

45. ІІІ стадія стенозу – декомпенсації. • Характеризується збільшенням інспіраторної ядухи (утруднений та тривалий вдих). • Дихання стає поверхневим і частим. • Хворий займає вимушене положення (сидячи з закинутою назад головою на стільці, розташовуючи лікті на його спинці або на столі), що дозволяє всім допоміжним м’язам брати участь в акті дихання. • Спостерігаються рухи гортані в такт диханню, втягнення надключичних і яремної ямок, міжреберних проміжків. • Хворий збуджений, • шкіра його губ, вух, кінчика носа та нігтьових фаланг пальців синіє (акроціаноз). • Поступово синюшного відтінку набуває шкіра всього тіла (тотальний “синій” ціаноз). Стан психіки: різке збудження, страх смерті.

46. ІV стадія стенозу – асфіксія • Хворий стає апатичним, сонливим. • Дихання поверхневе, • різко ослаблюється серцева діяльність, • пульс стає ниткоподібним. • Шкірні покриви набувають сіро-синюшного забарвлення (“сірий” ціаноз). • хворий втрачає свідомість, • зіниці розширюються, • дихання і серцебиття зупиняються.

47. Діагностика • Необхідно з’ясувати причини і місце розміщення звуження. • Крім того, слід виключити ядуху серцевого і легеневого походження, при якій відсутній стридор. • Для диференціації гортанних стенозів від бронхо-трахеальних є ряд характерних ознак: при гортанних стенозах утруднений переважно вдих, тобто ядуха має інспіраторний характер, а при бронхо-трахеальному стенозі – видих (експіраторний тип ядухи). • Якщо перешкода для дихання знаходиться в гортані, хворий закидає голову назад, а при звуженні трахеї він нахиляється вперед. • При гортанних стенозах гортань рухається вгору і вниз, а при трахеальному вона нерухома. Слід також зазначити, що перешкода для дихання в гортані викликає охриплість, тоді як при звуженні трахеї голос залишається чистим.

48. Лікування стенозів гортані • має дві мети: 1. Надання хворому негайної допомоги від ядухи;2. Усунення причин, що викликали стеноз гортані. • Якщо ще не настав небезпечний для життя хворого стан (І або ІІ стадія стенозу), для лікування хворого використовують консервативні методи. • Доцільно призначати вдихання повітря, збагаченого киснем (киснева подушка), • відволікальні засоби (гарячі ванни для ніг). • При набряках гортані призначають дегідратаційні середники: 40% розчин глюкози внутрішньовенно – по 15-20 мл, 25% розчин сульфату магнію внутрішньом’язово по 5 мл щодня протягом кількох днів. Вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово у великі дози глюкокортикоїдів (преднізолон, дексаметазон), антибіотики (пеніцилін, стрептоміцин тощо). Призначають антигістамінні препарати (димедрол, кларитин тощо), бронхолітики (еуфілін), спазмолітики, серцево-судинні препарати.

49. Лікування компенсованої і субкомпенсованої стадій - медикаментозне дестенозування: • а) антибактерійні засоби;б) антигістамінні засоби;в) відволікальні процедури ( гірчичники, зігрівальні компреси, горячі ніжні ванни);г) внутрішньоносові новокаїнові блокади за Я.С.Тьомкіним;д) сечогінні засоби; е) проносні засоби;є) кортикостероїди;ж) зволожений кисень;з) холодна рідка їжа;и) обмеження рідини;і) голосовий спокій;к) обмеження фізичного навантаження. • Якщо зазначені заходи не дають бажаного ефекту, вдаються до хірургічного лікування: трахеотомії (переважно у ІІІ стадії стенозу) або конікотомії (у ІV стадії).

50. Профілактика • Раціональне лікування місцевих запальних захворювань. • Своєчасне лікування місцевих незапальних захворювань. • Своєчасне і раціональне лікування гострих інфекційних захворювань. • Раціональне лікування загальних захворювань організму.