Анна Ахматова

1. Анна Ахматова Підготувала учениця ІІ курсу фізико-математичного класу Кобзар Тетяна

2. Ахма́това А́нна Андрі́ївна (Го́ренко) ( 11 (23) червня 1889, Одеса ) — російська поетеса, родом з України, дружина Миколи Гумільова, мати Льва Гумільова, представниця акмеїзму.

3. Народилася в родині відставного флотського інженера-механіка Андрія Горенка.

4. 1890 — родина переїхала з Одеси до Царського Села, де навчалась в Царськосільскій гімназії в 1900–1905 роках. • 1906–1907 — навчалась у Київській Фундуклеївській жіночій гімназії, по закінченню якої продовжила навчання на Київських вищих жіночих курсах та Вищих історико-літературних курсах Раєва в Петербурзі.

5. Перший вірш опублікувала у віці 11 років в журналі «Аполлон». Через батькову заборону підписувати поезії власним прізвищем, узяла прізвище прабабці з материнської лінії.

6. 1910 — вийшла заміж за російського поета Миколу Гумільова. Того ж року відвідала Париж, потім — Італію. Дебютувала в літературі збіркою поезій «Вечір», проте славу поетесі принесла книга «Чотки» (1914)

7. 1912 — в родині Гумільова і Ахматової народився син Лев — майбутній історик, археолог, сходознавець, поет, перекладач.

8. Починаючи з 1922 року збірки Анни Ахматової піддавались жорсткій цензурній правці — і з 1923 до 1934 року Анна Ахматова практично не друкувалась. Збірки її віршів, що вийшли в період між 1922 та 1966 роками, аж ніяк не можна в повній мірі назвати авторськими.

9. Творчість • любовна і рефлексивна лірика (збірки «Чотки», «Біла зграя», «Подорожник», «Anno Domini») • лірико-епічні поеми («Поема без героя», «Реквієм пам'яті жертв сталінських репресій») • вірші про війну • переклади поезії (у тому числі Івана Франка). • Характерними рисами творчості Ахматової можна назвати вірність моральним засадам буття, тонке розуміння психології почуття, осмислення трагедій ХХ сторіччя, що пов'язане з особистими переживаннями, тяжіння до класичного стилю поетичної мови.

10. Восени 1965 року перенесла 4-й інфаркт, а 5 березня 1966 року померла в підмосковному кардіологічному санаторії. • Похована на Комаровському кладовищі під Ленінградом.

11. А ты теперь тяжелый и унылый, Отрекшийся от славы и мечты, Но для меня непоправимо милый, И чем темней, тем трогательней ты. Ты пьешь вино, твои нечисты ночи, Что наяву, не знаешь, что во сне, Но зелены мучительные очи, — Покоя, видно, не нашел в вине. И сердце только скорой смерти просит, Кляня медлительность судьбы. Все чаще ветер западный приносит Твои упреки и твои мольбы. Но разве я к тебе вернуться смею? Под бледным небом родины моей Я только петь и вспоминать умею, А ты меня и вспоминать не смей. Так дни идут, печали умножая. Как за тебя мне Господа молить? Ты угадал: моя любовь такая, Что даже ты не мог ее убить. 22 июля 1911 Слепнево А ты теперь тяжелый и унылый

12. Я научилась просто, мудро жить, Смотреть на небо и молиться Богу, И долго перед вечером бродить, Чтоб утомить ненужную тревогу. Когда шуршат в овраге лопухи И никнет гроздь рябины желто-красной, Слагаю я веселые стихи О жизни тленной, тленной и прекрасной. Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь Пушистый кот, мурлыкает умильней, И яркий загорается огонь На башенке озерной лесопильни. Лишь изредка прорезывает тишь Крик аиста, слетевшего на крышу. И если в дверь мою ты постучишь, Мне кажется, я даже не услышу. Я научилась просто, мудро жить

13. Я не любви твоей прошу. Я не любви твоей прошу. Она теперь в надежном месте... Поверь, что я твоей невесте Ревнивых писем не пишу. Но мудрые прими советы: Дай ей читать мои стихи, Дай ей хранить мои портреты — Ведь так любезны женихи! А этим дурочкам нужней Сознанье полное победы, Чем дружбы светлые беседы И память первых нежных дней... Когда же счастия гроши Ты проживешь с подругой милой И для пресыщенной души Все станет сразу так постыло — В мою торжественную ночь Не приходи. Тебя не знаю. И чем могла б тебе помочь? От счастья я не исцеляю.